Київводоканал у роки Другої світової війни

08.05.2018
Поділитися:

Київ дуже швидко відчув на собі подих війни. Авіаційні нальоти  та бомбардування виводили з ладу міські інженерні  мережі та насосні станції. Пошкоджені споруди силами працівників водоканалу своєчасно відновлювались, і місто, хоч і з перервами, але отримувало воду. Якість води, що подавалась, суттєво знизилась.

Під час  окупації  Києва  водопостачання міста було практично законсервоване. Основне обладнання Дніпровської станції: насоси, двигуни та інше – було демонтовано і  вивезено. Працівники  Дніпровської водопровідної станції,  які  супроводжували обладнання, врятували унікальний вантаж, закопавши його в землю, і після звільнення Києва обладнання  було повернуто на станцію.

Численні пошкодження водопровідної мережі не давали можливості швидко відновити водопостачання і багатотисячне місто залишалось без води ще деякий час.  Багато водопровідників пішли  до народного ополчення, незважаючи на те, що більшість з них мали «бронь» і від призову до армії звільнялись.

Впродовж дворічної окупації  робилося чимало  спроб  відновити централізоване  водопостачання міста: вдалося  налагодити роботу  кількох свердловин, а також використовували привізну воду в  діжках. Незначна частина персоналу водоканалу повернулась на робочі місця. Численні підрозділи, ремонтні майстерні, склади потребували забезпечення їх водою.

Потреби водоканалу фінансувалися місцевою владою, працівникам водопроводу вчасно  виплачували зарплату, та, найголовніше, - водоканал у першу чергу забезпечувався електроенергією. Забезпечення водою дозволяло підтримувати в місті належний санітарний стан та епідеміологічну  стабільність.  Проте, не дивлячись на такі заходи, ці роки  стали для міста роками  руйнації  водопровідно-каналізаційного господарства. Централізована каналізація та насосні станції не функціонували, було зруйновано частину каналізаційних мереж, станцію у Пущі-Водиці, службове приміщення на дільниці випуску стоків в Дніпро, знищено сім водопровідних станцій,  розграбовано матеріально-технічну базу. Практично  розпався  трудовий колектив. Загальні збитки  1941-1943 рр. лише по каналізації становили близько 500 тис. рублів.

В перші дні після визволення  Києва постало питання забезпечення городян водою. Відчувався дефіцит всього – спеціалістів, устаткування, матеріалів. Слід було ремонтувати та виготовляти насоси та двигуни. Розпочалася копітка робота по відновленню водопровідних станцій та свердловин. Давалася взнаки нестача транспортних засобів. Але вже наприкінці 1944 року вже діяло 25 свердловин.

Скрутне становище було у працівників Дніпровської станції:  знищено  електроцех,  мастильне господарство, трансформаторні підстанції,  чимало устаткування було вивезено. Слід було по-новому налагоджувати  реагентне  виробництво, цех очистки води, інші виробничі підрозділи. 1945 року було завершено  відновлення Дніпровської водопровідної станції. Її продуктивність  досягла  36 тис. м3 на добу. А наступного 1946 року станція щодоби подавала вже 50 тис. м3 води.

Дніпровська водопровідна станція, побудована в 1939 р.,  і досі виконує своє завдання щодо забезпечення міста водою. У сімдесяті  роки  потужність станції не забезпечувала повну потребу киян у воді, тому постало питання про будівництво другої черги: нового водозабору, насосної станції, резервуарів. Будівництво здійснювалось швидкими темпами і вже у 1982 р. комплекс  об’єктів, потужність якого досягла  600 тис. м3 води на добу, був зданий в експлуатацію.